тон

-у, ч.

1) фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. || Взагалі звук, певне звучання, викликане періодичним коливанням повітря. || Характер, якість звучання чого-небудь.

2) муз. Співвідношення двох звуків, що охоплюють 1/6 октави і є мірою для визначення розміру якісної величини інтервалу; складається з двох півтонів. Почати пісню на тон вище.

3) муз. Те саме, що тональність 1).

4) мед. Звук працюючого серця, його клапанів. || Звук, що утворюється під час простукування порожнинних органів людського тіла.

5) Характер звучання голосу людини за висотою та силою під час мовлення.

6) Характер звучання мови людини, манера висловлювання, що виражають різні емоційні відтінки, ставлення до об'єкта мовлення, настрій того, хто говорить, і т. ін. || Манера, стиль викладу письмової мови кого-небудь.

7) Манера поводитися, стиль і характер поведінки людини. Правила доброго тону.

8) Колір, забарвлення або відтінок якогось кольору. || Вихідний, найпростіший колористичний елемент чого-небудь. || Загальний кольоровий лад художнього твору. || Ступінь яскравості, насиченості кольору або сукупності відтінків на певній ділянці малюнка, фотографії, картини.

9) перен. Загальна спрямованість, характерна особливість чого-небудь.

10) муз. У системі церковних ладів – позначення ладу: перший тон, другий тон і т. д.

11) Назва ручки або кнопки, якою регулюється висота звуку на аудіоапаратурі (приймачах, плеєрах, підсилювачах та ін.).